«U-music» #2 Фіолет 

Під їхню музику закохуються, радіють, проживають моменти внутрішніх негараздів. На їхніх фестивальних та концертних виступах кайфують і відриваються. Пісні гурту «Фіолет» торкаються тем надто чутливих, подекуди відвертих та водночас важливих суспільству. За майже 8 років існування музичний колектив створив 3 повноцінні студійні альбоми, 5 міні-альбомів, відкатав 10 всеукраїнських турів, а цьогоріч неабияк подивував зміною складу учасників.

- Зараз, коли ти перебуваєш два роки фактично в Києві і доволі, можливо, меланхолійно тобі згадувати початок створення гурту, тим не менш для тих, хто не знає, як все починалося, дуже цікаво почути, як же ти став на оцю музичну канву? Як сформував гурт «Фіолет»?

СЕРГІЙ МАРТИНЮК: Починалося все не з «Фіолету», мої якісь музичні пошуки почались 2006 року з початку організації мною музичних заходів. Допомога в організації «Студенту року», на який я запросив «Тартак» і на який розігрівом поставив луцький гурт «Вода». Я став їхнім менеджером, там познайомився на той час з нашим майбутнім басистом Андрієм Олексюком . І власне оці всі знайомства з музикантами, невдовзі початок роботи над «Бандерштатом» познайомили мене з якоюсь паралельною реальністю в цьому світі, з мисленням якимось паралельним в порівнянні з тим, як мислять громадсько-політичні діячі, до кола яких я на той час належав. І коли в 2009 році я запропонував нашому Андрію декілька моїх віршів покласти на музику, він мене абсолютно підтримав. Спонтанно зібрався склад музикантів , ми почали робити повноцінну музику, не просто акустику для виступів на літературних вечірках, тому що в мене одразу жодних амбіцій з музикою не було, я просто хотів спробувати себе , спробувати, як я буду співати, як буду звучати. А вже на початку 2010 року ми розігрівали в Луцьку тисячний зал перед «Бумбоксом», і це була якась правильна стартова точка для нашого руху в майбутнє.

- Часто зараз чуємо від сучасних молодих гуртів про проблему того, що важко, особливо в маленьких містах, знайти якісних музикантів. Як тобі в Луцьку вдалося (от ти вже говорив про басиста вашого Андрія) зібрати таку команду?

- Мені пощастило, тому що я почав працювати з людиною, яка має музичну освіту - Андрій Олексюк, випускник Львівської консерваторії. Відповідно коло знайомств його було пов’язане з людьми, які мали професійну музичну освіту. Ніхто з вулиці у «Фіолет» не потрапляв. Це були люди (і барабанщики і клавішник ), які вже мали певний досвід за спиною, відповідну освіту. Я один мав політологічну освіту, як то кажуть «не приший кобилі хвіст» до цієї всієї історії, але тим не менш нам вдалося поєднати мій авантюризм, нігілізм музичний , з їхніми знаннями й технічними навиками. Тим паче ми одразу почали якусь лайтову музику робити ,тому що дуже рідко люди, які закінчили консерваторію, грають панк-рок чи ще якусь таку музику. Вони хочуть робити щось чутливіше, витонченіше. І тому мені, я вважаю, просто пощастило.

- Уже перші пісні гурту «Марина», «Долоні», «SMS-ки до Бога» помітно зачепили слухацьку аудиторію. Поп-рокова музика «Фіолету» дуже скоро знайшла прихильність серед меломанів з усієї України. З 2010 року гурт активно виступає на концертах та фестивалях, долучається до благодійних акцій. Перший студійний міні-альбом «Трохи тепла» вийшов у світ наприкінці того ж 2010-го. Невдовзі з’явилися ще дві міні-платівки «Ігри з Датами в Календарі» та «10 000 грн. в небо». Першим повноцінним альбомом «Rock’n’love» «Фіолет» потішив фанатів у 2012 році. Наступні ж доробки гурту зібрані в платівках «Атоми щастя», «Вігвам», «Пісні Любові На Полі Бою» та минулорічної «True Love».

- Я не вважаю, що ми робимо оригінальну музику, я вважаю, що оригінальну музику в Україні робить в якійсь мірі гурт «ONUKA», єднаючи сучасну електроніку із етномотивами. Ми робимо музику - класичну форму, класичну подачу, тому що я прихильник тієї тези, що не форми творять феномен гурту і так далі, а творить твоя особиста історія, твої пісні, всі ті меседжі, які ти несеш в цих піснях. І я не так про тести говорю, як про якусь загальну емоцію, лейтмотив цього всього, і в наш час багато чули порівнянь. Мабуть, кожна група, яка починає стикається з тим що її з кимось порівнюють, у цей час нас порівнювали і з «Бумбоксом», і з «Тартаком», і з «Другою Рікою», чорт-зна чим порівнювали, я вже навіть не пам’ятаю. Це був 2010-2011 рік, коли ми тільки перші релізи свої видавали і чули такі-якісь відгуки, та ми до них нормально ставилися і за ціль навіть не ставили зробити щось самобутнє. Хотілося, як би це пафосно не звучало, цю фразу часто вживають, але лишитися собою, тобто не начіпляти на себе якісь модні для мейнстріму тренди, модна електроніка – робити електроніку, модне там, якісь independent music – робити індюшатину, там по канонах якихось британських, американських ще якихось. Ми ніколи не приховували, що ми робили абсолютно класичний по звучанню український поп-рок раніше, до альбому «True Love» власне, і нас це всіх влаштовувало. Мені було набагато важливіше знайти правильні слова, мелодії для порозуміння з публікою, ніж задумуватись про концептуальність форми як такої. З альбомом «True Love» ми вже експериментували, бо мені хотілось музику поважче і треба було йти вже, залазити в нішу в якій ми досі не працювали. Ну залізли так, що жодну пісню в ротацію не взяли. Із альбому True Love в радіо ротації, бо заважка музика була, але натомість ми провели найуспішніший по людях, по фінансам тур в своїй історії, такий парадокс.

- Тексти всі твої фактично? Чи є якісь виключення? Білоруською, знаю, ти інколи там виконував пісні. Чи взагалі ти планував, можливо, шукати щось, окрім того, що сам пишеш?  Це насправді досить інтимно - всі свої вірші класти на музику, яку потім слухає вся країна.  

- За винятком декількох пісень. Це пісня «Мейсца Пакуты» білоруськомовна, Яна Маузера – білоруса, і пісні «Весна», яку Сашко Положинський подарував, яка в міні-альбомі «Атоми щастя» вийшла. Всі пісні написані на мої тексти, ну були ще кавери, звісно, на Брати Гадюкіни, на Хурсенка, на Воплі Відоплясова, ну а кавери - це зовсім інша річ. Щодо інтимності і так далі – я взагалі дуже важко переосмислюю і пропускаю крізь себе чужі тексти, я їх можу читати, але співати їх мені дуже складно. Коли минулого року випускали міні-альбом віршів українських поетів-класиків, мені дуже важко було добирати якусь вірну поезію, яку б я міг, на мій погляд, правильно передати, відчути. Я шукав тільки по єдиному критерію, щоб прочитавши вірш в мене викликав здорове почуття того, що за якихось обставин я би міг так написати. А щодо інтимності і всього іншого, багато віршів лишаються в шухлядах, записниках, нотатниках, мізерна частина з’являється в інтернеті і ще мізерніша у вигляді пісень у порівнянні з усім тим бластом всього, що я пишу і чим не ділюся зі світом поки що.

- Окрім твого масштабного проекту «Фіолет», ти ще інколи, так би мовити, розпорошуєшся на менші проекти, свої особисті, акустичні варіанти. Особливо хочеться поговорити про проект «Kolos & Brothers» – перший і останній, як ти це усюди позиціонував, тур, тому що я, можливо зараз скажу таку свою думку особисту, але мені коли я слухала, наприклад, в записі альбом, я щось от чую і думаю, ну щось не те, не знаю, ну не чіпляє як завжди чіпляють пісні «Фіолету». Тим паче, коли я прийшла на концерт в Києві і послухала це наживо, як ти це подаєш, я вже потім розумію, що от цю пісню я вже буду потім слухати і ця така нормальна так, прокачає мене, знаєш, тобто це іде вже такий порівняльний нюанс з тим, як ти слухаєш наживо і як ти слухаєш в записі. Тим не менше, чи не дезорієнтує тебе таке розпорошення на ці мікропроекти, як ти все встигаєш і для чого тобі взагалі це робити, якщо є «Фіолет»?

- Почну з одного з останніх запитань: є питання звички, є питання звичного сприйняття мене, мого вокалу, манери там, поетики і так далі. У «Фіолеті» це більш співана музика, в той час як проект  «Kolos & Brothers»  – це музика побудована більше на ритмах, на музиці, на електроніці. Альбом, в якому немає живих інструментів, в якому я і тексти інші природою писав, і зовсім інше все. Для мене це була в якійсь мірі можливість вийти із зони комфорту і спробувати себе в тій стилістиці жанровій, в якій я давно хотів себе спробувати, де трошки більше речитативу, трошки менше музики, співу і так далі, і для мене це не було глобальним розпорошенням, тому що музикант повсякчас має рухатись, а той музикант який сказав – все, я стався музикантом, це рахуйте на тому музикантові хрест можна поставити. Для мене такий здоровий експеримент – це спроба перевірити свою здатність попрацювати на нових територіях, некомфортних для себе і це не був якийсь піар-момент з першим і останнім альбомами, я точно знав, що я видам цей альбом, відкатаю тур і закрию проект, тому що навіть не з позиції розпорошення, а чисто з позиції відсутності часу на все потрібно наразі, і на той момент, коли я це рішення приймав, всі свої сили на «Фіолеті» зосередити, бо я і досі в планах для себе ставлю і стадіони збирати і так далі, і на це треба покласти добрий кавалок свого життя. І якщо розпорошуєшся, то далеко не творчо, а розпорошуєшся в плані фізики ресурсів і так далі.

- Непересічний момент гурту «Фіолет», коли минулого року ви спробували себе у проекті «X-Фактор» і майже дійшли до прямих ефірів. Чим це для вас закінчилося? Чи дало вам якісь позитивні зрушення, можливо хтось помітив вашу музику більше, аніж це робили раніше, ви виходили на якісь інші площадки? Тобто мусило бути щось, що змінилося.

- Нічого не змінилося. Як показують деякі результати досліджень соціологічних на наших концертах, кількість людей, яка прийшла на наш концерт, дізнавшись про нас з «X-Фактору», мізерна. Це приходить на 15-20 людей одна людина, в той час як зі схожими там дослідженнями гурту  «Без обмежень», наших друзів, знайомився, там ця цифра в десятки разів більша, попри те, що гурту якби 17 років, якби це не парадоксально звучало. Я дуже шкодую насправді, що ми не дійшли до прямих ефірів, бо я певен, ефект би був значно більшим, але нам, я вважаю, не пощастило, тому що ми відверто йшли в процесі табору на «X- Факторі» у числі фаворитів з якимось невеликим колом виконавців, але так вийшло, що в кінці попали до когорти артистів, кого обрав Меладзе, який у результаті не захотів в прямих ефірах бачити жодної живої групи. І дві живі групи: ми і «Chica-Band» вилетіли. Я дуже шкодую. Я його рішення не зрозумів і думаю, зважаючи на подальші результати, коли його, як їх правильно, конкурсанти повилітали вже в перших ефірах, ми би значно далі просунулись, це як мінімум, тому що ми вже вловили правильний кач і відчуття шоу, ми знали що там робити, як робити все, нам просто не пощастило всього на всього, а те, що ми туди сходили, це ще один момент, коли ми вийшли з зони комфорту, тому що одне працювати для своєї публіки на фестивалях, на сольних концертах, а інше - брати участь в заходах на якійсь конкурсній основі, де інколи потрібно мобілізувати ресурси внутрішні, які досі не реалізовані, заспівати з чужим клавішником Віктора Павліка там, наприклад, або ще з трьома вокалістами на сцені в одному з етапів, заспівати російською. Я «Бумбокс» співав «Пошла вон» пісню, для мене це теж був досвід. Ну і знайомства само собою, якісь підказки інших музикантів там, продюсерів на шоу, і тому я виключно позитивно це розцінюю, просто нам не пощастило, на жаль.

- В одному з сюжетів «Х-Фактору» ти говорив про те, що для багатьох музикантів з твого колективу це фактично останній ривок, щоб стати відомішими, прославитися, і після того, що ми бачимо - повністю змінюється склад «Фіолету». Багатьох все ж таки цікавить, що сталося, що пішло не так, чи навпаки так, і ці зміни для багатьох досить дивні видаються, принаймні не очікувані.

- Я думаю, що більшості людей пофіг, що в нас там зміни стались і так далі. Є якесь невелике коло шанувальників, яке прийняло ці зміни, когось вони обурили, когось здивували. На моє рішення, це виключно моє рішення, я про це писав на своїх сторінках, я не приховував цього, це рішення було жорстоке в якійсь мірі і болісне, але воно було моє виважене, як людини, яка започатковувала гурт. На це був ряд причин об’єктивних і суб’єктивних особистого характеру, про особисті речі я не хочу говорити, а щодо об’єктивних, то вони пов’язані із тим що команда вимагає подальшого розвитку і колективної відповідальності за речі які ми робимо, і два міста, присутність музикантів в інших командах, в кавер-групах, яке зумовлює накладки на кожен другий там, третій концерт влітку. «Фіолет» - це не футбольний клуб, коли кожен другий третій концерт можемо брати сесійних музикантів і так далі, ну і плюс фактор особистий, про який знову таки не хочу говорити, і яким би болючим не видалося мені прийняття рішення і тим паче донесення його до музикантів, але сталося так, як сталося, я попрощався з музикантами, не з всіма добре, не буду приховувати цього, і я був готовий до таких реакцій і так далі. Мені приємно, що друзі мої, справжні друзі, мене підтримали, в тому мене підтримали затаєна більшість шанувальників, не так підтримали, як зрозуміли, тому що гурт дійсно має розвиватися і є певні речі, які змушували нас по колу ходити і бути залежними від там кавер-груп, ще чогось, ще чогось. В той час, як «Фіолет» для кожного з нас, як для мене особисто, мав бути поза всіма пріоритетами на першому місці. На жаль, не для всіх музикантів «Фіолету» було так, тому мені прийшлося зробити хірургічне втручання в це все. Зараз у «Фіолету» новий склад, аналогічно спонтанно, так як спонтанно в свій час «Фіолет» виник і зібрався як колектив, так само в Києві зараз сформувався новий склад.

- Нинішніми учасники гурту є Максим Міщенко (гітара), Дмитро Кірічок (бас-гітара)та Антон Панфілов (ударні). Оновлений «Фіолет» наразі активно мандрує Україною, виступаючи на фестивальних площадках. Водночас хлопці спільно із саунд-продюсером Артуром Данієляном працюють над матеріалом для нового альбому. 

- Я не хочу забігати наперед, тому що ми наразі зайняті вивченням старих наших пісень, тому що наразі зараз в літку на фестивалях і інших заходах, ми будемо грати само собою старі речі. Хотілося, якщо говорити про майбутнє, робити в плані студійному музику, доступну широким верствам населення. Інша справа, що на концертах ми будемо грати музику драйвовішу, ту, яку ми з епохи «True Love» почали грати, але хочеться бути присутнім на телебаченні, хочеться бути присутнім на радіо, хочеться донести свою музику максимальному колу людей. Це для мене доконаний факт на восьмий рік існування «Фіолету». З концертами ми вже розберемося, з роком і всім іншим, але студійний матеріал хочеться робити значно форматнішим, при чому не зраджуючи своїм баченням, ідеям ні власне пісням.

- Ще мене цікавить питання стосовно відеокліпів, тому що навіть спостерігаючи за тим, що показують на каналі «М2», дуже рідко можна було побачити щось ваше там. «Одеса» була здається там деякий час. От «Тиша» зараз потрапила. У чому була проблема? Чому неможливо було раніше просунути більшу кількість кліпів, щоб про вас більше дізнавалися?

- Ну «М2» не так давно виник. На момент, коли він виник, як канал, який транслює суто українську музику, те, що ми могли дати з актуального на той час, ми дали. Два кліпи взяли. Ми, по-перше, не так багато кліпів знімаємо. По-друге, ті два кліпи, які ще ми за останні півроку видали – це на пісню «Пусте», концерт з Woodstock. І на «True Love» - це заважка музика для каналу була, кажу так, як є. Я їх прекрасно розумію, тому що канал повинен бути рентабельним. Він теж повинен широке коло слухачів охоплювати, а не якусь нішеву музику представляти. Натомість кліп «Тиша» потрапив.  І те, що ми там десь не були, в якийсь момент або були мало – це пов’язано виключно з нами, з тим, що в нас не було контенту якого запропонувати їм, форматної музики і т.д. Бо я не хочу зараз дискутувати: формат – не фомат і т.д. Бо це все дуже відносно і це філософія для бідних. Насправді все значно простіше… І маю надію, що далі ми більше розуму і правильного ринкового мислення будемо вмикати при роботі над своїм контентом і розуміти, де наша аудиторія, як з нею працювати. «М2», на мій погляд, досить непоганий майданчик для презентації творчості. Хай канал кабельний, хай його не бачать маси, як бачать той же «М1», куди складніше потрапити і де музика трошки іншого порядку крутиться зазвичай, от…тому ми будем працювати над цим. Дуже приємно, що кліп «Тиша» попав, хоча це теж далеко не форматна для них музика. Бо вони хочуть музики більше веселої, простішої для сприйняття, без зайвої драматургії і т. д… «Тиша» трошки не такий кліп, як на мене.

- На контрасті з драматичною відеороботою «Тиша», на днях «Фіолет» презентував позитивний та сонячний кліп на нову пісню «Романтика», куди залучив фанів з усього світу. Прихильники гурту мали змогу відзняти власний танець з клубком червоних ниток у руках, що якраз символізував єднання фан-спільноти гурту. Що з цього вийшло – маєте змогу переглянути в Ютубі або ж на каналі «М2».

Зазвичай, окрім звичних концертів та фестивалів, гурти часто мають нагоду долучатися до різноманітних благодійних соціальних заходів, реагуючи таким чином на певні суспільні явища та підтримуючи соціальні проекти. Скільки часу, наприклад, зараз ти можеш приділити некомерційним виступам, а якимось волонтерським навіть, скажімо, на підтримку соціальних проектів?

- По можливості – максимально. Як людина, яка в свій час тривалий відтинок свого життя займалась громадською діяльністю, волонтерською, в якійсь мірі, я розумію, що таке соціальні ініціативи, особливо, коли вони спрямовуються на ті категорії населення, які потребують підтримки інших людей, соціуму як такого. Тому, гурт «Фіолет», в світлі навіть останнього заходу, коли ми в Києві грали акустичний сет на підтримку відкриття школи профорієнтації «Baby Sun» в Рівному для дітей сонця. Це для мене важливо. Тобто, я розумію, може, це й не має якогось величезного хайпу соціального, але для мене це важливо. Та невелика кількість грошей, яка зібралась на заході (бо захід був в трошки не найліпший час поставлений і т.д.), але ми якусь кількість фанів в будній день, робочий час таки змогли мобілізувати. Те саме стосується будь-яких речей, пов’язаних із підтримкою вояків і т.д. Тут я можу говорити як арт-директор фестивалю «Бандерштат»: останні 3 роки ми допомагали воякам нашим, зокрема, 51 бригаді з Володимира – Волинського. Для мене це теж важливо. І ми повинні повсякчас розуміти, дякуючи кому ми ходимо тут інтерв’ю роздаємо, їмо мармелад, граємо концерти… Комусь значно гірше. Потрібно цінувати те, що ми маємо. Участь у цих благодійних заходах, коли я співдотикаюсь обличчям в обличчя з людьми, яким значно складніше, ніж мені, трошки приспускають мене з моїми амбіціями, якимись там критощами, коли я чимось невдоволений там собою, кількістю зв’язків, бабла ще чогось. Тому це для мене своєрідна соціальна терапія ще й чисто в особистому вимірі.

- Мені особисто здається, що зараз менше наших музикантів стало їхати на Схід, скажімо… Можливо, це підготовка до фестивального літа, коли всі вкладаються в зовсім інші справи. Як у вас з цим? Чи плануєте ви цього року поїхати ще кудись на Схід?

- Ну насправді, мені здається, їздять як і їздили. Просто це значно менше в ЗМІ висвітлюється. Тому що всіх втомила тема війни. Журналісти, часто свідомо, уникають будь– яких тем, як мені здається, пов’язаних з війною, так званим АТО і т.д. Що стосується «Фіолету», то ми готові їхати і грати для наших вояків. Коли будуть якісь пропозиції від волонтерських організацій, чи тих людей, які займаються організацією культурного дозвілля для населення в прифронтовій зоні і для вояків, власне. Ми завжди відкриті для цих пропозицій. Там зараз якісь перемовини велися. Ми чекаємо. В будь-якому випадку ми це будемо на своїх сторінках висвітлювати. Це важливо.

- Попри активну музичну діяльність лідер гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк займається організацією одного з наймасштабніших нині українських фестивалів – «Бандерштат». З 2006 року ця музична подія збирає у Луцьку гостей з усієї України.

Цьогоріч уже відбудеться 11-ий фестиваль «Бандерштат». Як взагалі справи з організацією фестивалю?

- Ну, почну з того, що я, як арт-директор фестивалю і один з тих людей, які починали створювати «Бантдерштат» і вели всі ці роки цю справу, ми ніколи не ставили за ціль дивувати чимось людей. Тобто, у нас завжди було чітке уявлення, яким має бути фестиваль, про наш формат - безалкогольний, україноорієнтований, з демонстрацією якихось актуальних досягнень. Ми чимало спостерігаємо за іншими фестивалями в Україні, в Європі. Ми не хочемо чимось дивувати. Ми хочемо зробити максимально комфортний по інфраструктурі і по всьому фестиваль для людей. Ми маємо свою нішу, ми поки що не претендуємо на крутезних закордонних хедлайнерів. Це успішно, на мій погляд, робить «Файне місто», «Zaxidfest», «Atlas Weekend». Ми поки що орієнтуємось, відсотків 95, на українських музикантів, культурних діячів і т.д. Цьогоріч фестиваль особливий і масштабом. Ми змінили локацію фестивалю – переїхали на трошки більшу територію. Буде 3 повноцінні сцени: «головна» сцена, «тиха» сцена і «urban stage»(розшифровую останнє - це важка сцена). Планується ще 2 експериментальні сцени: електронна і реп-сцена. Виконавців близько 70-ти сумарно, чи 80-ти, якщо не помиляюся. На мій погляд, та селекція гуртів, якою я займався, починаючи з вересня минулого року, довелось зібрати майже весь цвіт української музики, за винятком якихось гуртів. Бо не з усіма вдалось домовитись, є накладки – в когось гастролі, в когось гастролі в Європі, а в когось - початок серпня, коли традиційно проводиться фестиваль відпустки на Канарах чи там на Тенеріфе десь. Є такі музиканти, які вперше у нас на фестивалі будуть: «Бумбокс», «Воплі Відоплясова», які досі за 10 років «Бандерштату» у нас ні разу не грали. «Крихітка» вперше буде хедлайнер одного з дня «тихої» сцени. «Vivienne Mort», «Один в каноє», «O.Torvald», «Антитіла», «Без обмежень», десь 5 груп з Європи – це Австрія, Швеція, Італія. Це переважно панки, пост-хардкор команди. Буде літературна сцена, само собою, буде гутіркова сцена - лекційний майданчик, де ми будемо запрошувати різних авторитетних людей з найрізноманітніших сфер – від політиків і громадських діячів до істориків, економістів, якихось людей, які, так би мовити, зараз на слуху і роблять важливі ініціативи. Попри те, що ми перенесли місце, потрапити на фестиваль можна буде з центру міста: від Центрального парку через річку Стир ми кинемо міст, це ще буде майже атракція ціла і люди одразу з Центрального парку зможуть потрапити на територію фестивалю. Програма зараз музична майже фактично сформована. Зараз будемо розкривати всіх інших учасників локацій на фестивалі, 4-6 серпня, чекаю усю Україну у нас в Луцьку.

- Напередодні цього інтерв'ю ми визначилися з трьома найцікавішими питаннями від U-репортерів – і озвучили їх Сергієві.

Олег Хмельницький запитує: «Чи реально тримати межу між політикою і естрадою, коли музиканти, так чи інакше, виступають формувальниками суспільної думки?»

- Мені здається, не важко. Потрібно розуміти, що музика, якщо вона виходить за межі пабів, коли ти граєш для 50 людей, це вже теж якийсь політичний акт, політична дія. Коли ти говориш до публіки в 1000 людей на сольному концерті чи до 10 000 тисяч на фестивалі, ти мусиш розуміти, що ти репрезентуєш якісь свої погляди, цінності і т.д. І в якійсь мірі, цей діалог між тобою і публікою - це є політика. Інша справа, коли ти підписуєшся за конкретних політичних діячів, партії і т.д. Інколи це може бути твоя позиція, інколи це може бути позиція, яка нав’язана тобі за якусь певну суму гонорару. Ну «Фіолет» ніколи особливо не належав до команд, які були помічені в якихось політичних турах. На жаль, тому що, якби були помічені, я б вже давно і автомобіль собі купив і квартиру собі хорошу в Києві і ми б працювали з самим крутим саунд-продюсером (сміється)…Тому, я вважаю, що треба триматися свого музичного покликання і не плутати святе з грішним. Бо хтось боїться про війну на Сході говорити, хтось боїться підтримати в конфлікті Україну, бо вважає, що музиканти можуть бути аполітичні. На мій погляд, це повна бздура. Краще промовчати, ніж говорити.

- Запитання від Олі Бикової: «Після Євробачення стільки бруду ллється на голову хлопців з гурту «O.Torvald». Цікава твоя думка, чи вартувало їм брати участь в цьому шоу, яке ще не готове сприймати альтернативну музику та як ти оцінюєш їх виступ?»

- Хочу почати з того, що бруд у нас ллється незалежно від того там, музикант ти, вчитель, ще десь …соцмережі, facebook дозволяють, так званій «диванній армії експертів» висловлюватись з приводу всього чого тільки можна, давати свою висококваліфіковану експертну оцінку. На мій погляд, «O.Torvald» були яскраво вираженими фаворитами українського національного відбору. Нас все-таки не було – їм не було з ким конкурувати. На мій погляд, Україну вони представили гідно. І пісня була хороша, і номер, і харизма гурту. Особисто я підтримував їх до кінця. Не скажу, що я крайнє вірив в переможу, хоча дуже хотілося б. Інша справа, що цього не оцінила публіка, яка сиділа перед телевізорами і брала участь в голосуванні. Я не скажу, що «O.Torvald» грали якусь вкрай альтернативну музику. Наприклад, той же феномен «Lordi» з 2006 року…Їхній класичний хард-рок, їхні костюми монстрів і т.д… Ну це набагато агресивніше в плані сприйняття виглядало. А «O.Torvald» солоденькі хлопчики на стилі, які знають, що роблять, виглядають впевнено на сцені, у них присутнє відчуття стилю і смаку, відчувається просто гора роботи за спиною. Просто, можливо, теж в якийсь момент щось пішло не так і не пощастило. Ну, особисто я дуже б важко переживав таку невдачу. Тому сподіваюсь, Женя Галич і хлопці особливо всім там не паряться, хоча я не уявляю, як можливо всім цим не паритись, і активно готуються до відкриття фестивального сезону. У них дуже багато концертів заплановано, зокрема, і на фестивалі «Бандерштат» виступ. І хочеться вірити, що участь в Євробаченні дала їм значно більше, ніж не дала. Треба вижимати максимум з того, що тобі випадає по життю.

- І останнє запитання, справді, особисто тобі. Катя Котюк запитує: «Чи плануєш ти видавати збірку своїх прекрасних віршів?» Я навіть знаю, що і не тільки віршів. В тебе є спроби написання і прози.

- Я про поезію нічого не буду казати, тому що я дуже скептично до цього всього ставлюся. Мені вистачить і своїх сторінок в інтернеті. А от мій роман перший, серйозний зараз перебуває на вичитці в одному відомому українському видавництві. І якщо все буде добре, то за якийсь час світ побачить мій дебютний роман. Все, що я можу сказати.

- Автори озвучених запитань отримають обіцяні подарунки від проекту «U-Report». Нагадую, що і надалі ви матимете нагоду долучатися у такий спосіб до створення наших інтерв'ю. Тому не забувайте заглядати на сторінки нашого проекту в соцмережах.

А на завершення Колос ділиться з нами короткими переліками фільмів, книг та музичних альбомів, які рекомендує оцінити.

- Що стосується кіно, радив би переглянути фільм Джеймса Камерона «Термінатор-2. Судний день». Нещодавно декілька разів переглядав. Це, до речі, перший фільм в історії людства, в якому була задіяна комп’ютерна графіка. До цього, крім просто присутності в кадрі біцепсів відносно юного Арнольда Шварцнегера. Фільм, який переживе не одне покоління глядачів. Також радив би подивитися щось із, наприклад, Ларса фон Трієра. Наприклад, фільм «Меланхолія». Мені назва подобається і Кірстен Дантс там в своїй меланхолії просто прекрасна. І, на останок, раджу переглянути ще один фільм з Кейт Уінслет та Джимом Кері (фільм, до речі, старий, але , можливо, хтось не бачив), називається «Вічне сяйво чистого розуму». Трохи злегка психоделічний, але, між тим, дуже романтичний і дуже атмосферний. Що стосується книг…Почну і з одного з улюблених моїх авторів, Стівена Кінга. Я не міг би про нього просто не згадати. Багато хто вважає його майстром хорору, гостросюжетної прози і так далі…А я буду радий читати його сімейно-психологічну драму, яка називається «Історія Лізі», це мій улюблений твір. Аж ніяк не «Воно» чи «Сяйво». Мені здається. Ідеальний практичний посібник по життю сімейної пари, коли один із сім’ї творча особистість. Що стосується другої книги… Не будем далеко йти, раджу прочитати Керуака «В дорозі». Це книга, яка ідеально пасує мандрівкам, літнім особливо, і скрашує перебування в «Еталонах», «Енеях», «Богданах» на відрізках доріг між, умовно, Коломиєю та Бердичевом. Що стосується третьої книги, то я б радив переглянути, хоча б краєм ока, «Буквар». Як співав один відомий панк-виконавець: «Там зібрані всі істини». Якщо радити якусь цікаву музику…то з українських виконавців я б порадив переслухати вільну годинку альбом «Дивної суміші», одноіменний альбом, зразка 2009 року. Незадовго до того група припинила своє існування, але це був моцний удар дверима – найякісніший зразок української альтернативної гранжової музики. Гурт показав, що може пропонувати світу, хай україномовний, але конкурентноспроможний продукт. Так, що стосується світової музики, можна тряхнути стариною і прослухати альбомчик американської середньотемпової поп-панк групи «Wither» «Make believe» альбомчик 2005 року. Шикардосний альбом, що не пісня, то хіт. І третій альбом, який я пораджу, хай буде теж український альбом групи «5 вимір», відносно свіжий, називається «Нові імена». Тобто, до цього альбому група якось так логічно – не логічно, в кожного свої смаки проходила повз. Хоча я кілька раз був на концерті, але альбом я зацінив. Цікаво, що його саунд-продюсером виступив екс-гітарист групи «Океан Ельзи» Чернявський. Це дуже класний приклад і якісний приклад української індепендент музики. Раджу!

- Саме про незалежну українську музику ми продовжимо розповідати в наступних інтерв'ю та епізодах подкасту «U-Music». Слухати нас можна на платформах Mixcloud, Podcaster.in.ua, I-Tunes та через сторінки проекту «U-Report» у соцмережах. І не забувайте про можливість завантажити епізоди на свої гаджети через подкаст-застосунки. А щоб долучитися до молодіжних опитувань від «U-Report», надсилайте безкоштовне СМС зі словом «Фіолет» на номер «4224».

Слідкуйте за літнім фестивальним графіком «Фіолету», насолоджуйтеся виступами гурту наживо та очікуйте масштабного осіннього туру, плей-лист якого частково складатимете саме ви.
З Вами була Іванна Шкромида. Почуємося!