Згідно з опитуваннями U-Report, 71% українських респондентів віддають перевагу соціальній мережі ВКонтакті, 17% – Facebook, а решта 22% припадає на Instagram, Twitter та інше.
⅕ від часу користування інтернетом люди проводять у соціальних мережах. Вигадка людства, побудована на потребі спілкування та самовираження, стала настільки невід’ємною частиною життя, що тепер це інструмент впливу. Як можна використовувати дані, які ми добровільно залишаємо у соціальних мережах?
Давай зіграємо в гру: ми називаємо декілька тверджень, а ти або погоджуєшся, або ти не людина 21-го століття. Отже. Коли ти прокидаєшся, то перша твоя дія – намацати біля подушки телефон. Друга – по черзі зайти у кожен із акаунтів у соцмережах та перевірити всі сповіщення – всілякі лайки, коментарі, репости та ретвіти. Твоя третя дія – гортати стрічку, поки не почне підганяти стрілка годинника й потреба нарешті вилізти з-під ковдри. Десь на цьому етапі ти відкинеш у бік свій гаджет.
Тож якщо ми так залежні від мобільних пристроїв, то нам варто поговорити про ситуацію, коли нас аналізують не з цікавості, а тому що це вигідно.
Психометрія на основі Big Data
У 2008 році Міхал Косінський, спеціаліст із психометрії, став студентом Кембриджу та зі своїм однокурсником створив застосунок для Фейсбук під назвою MyPersonalitу. Користувачі проходили тести в ньому і отримували свій «профіль особистості». Завдяки любові людей до різного роду тестів застосунок став вірусним.
Двоє докторантів таким чином зібрали величезний об’єм інформації про користувачів. Дані порівнювали з поведінкою користувача в інтернеті: лайки, репости, підписки на людей та сторінки, кількість друзів та те, ким вони є. Все це дозволило ділити людей на психотипи і виділяти потрібні групи.
Коли у 2014 році Косінський опублікував результати аналізу, то одразу ж отримав пропозицію співпраці від Strategic Communications Laboratories. Ця організація охарактеризувала себе як «глобальна компанія з управління виборчими кампаніями із використанням маркетингу на основі психології та логіки». Вони хотіли, щоб MyPersonalitу проаналізували для фірми 10 млн користувачів Facebook,
Міхал зрозумів, що компанія збирала дані з наміром впливати на вибори, тому від пропозиції відмовився, а от його асистент Олександр Коган – ні. За деякий час під крилом корпорації він відкрив Cambridge Analytica, яка використовувала методи, напрацьовані в проекті Косінського.
Відомо, що фірма працювала на організаторів Брекзіт та займалась передвиборчою кампанією Трампа, але залишилось загадкою, на скільки вони вплинули на ці процеси. Зараз Cambridge Analytica успішно працює та розвивається. А її керівник виголошує захопливі промови про те, як аналізувати поведінку людей у соцмережах, формувати їхні психотипи та подавати інформацію найоптимальніше задля певного результату.
Можливості Фейсбук
У 2010 році соціальна мережа тестувала функцію «я проголосував». До користувача приходило сповіщення про вибори у день голосування, а якщо він вже побував на дільниці, то міг сповістити. Явка виборців того року зросла на 0,39% (340 тис. людей). Наче й небагато, проте іноді відрив кандидатів може бути в межах 500 голосів.
А тепер уяви, що на вулиці 2019 рік і ти політтехнолог Петра Порошенка. Володіючи методикою Косінського ти проаналізував користувачів у Фейсбуці і відібрав тих, хто подорожує. Саме на них ти налаштуєш таргетингову рекламу про одне з найбільших досягнень Президента – угоду про безвіз. Для подорожуючих це важливо, тому ймовірність, що вони зреагують на цей банер і підтримають саме його – висока порівняно з тими, хто ніколи не був за кордоном.
Загалом, Facebook багато про тебе знає і без особливої мети конкретного замовника. Найчастіше він покаже дописи тих користувачів, у яких ти активніше залишаєш вподобайки. Рекламу підбирають відповідно до того, чим ти нещодавно цікавився в інтернеті. Не будь наївним: новини у твоїй стрічці з’являються не за хронологією їх виникнення. Там зовсім інші механізми, з якими так мчаться смм-ники.
Твіттер та авторитет тисячників
Не всім у Твіттер хочеться вести акаунт від свого імені, тому основна особливість цієї мережі – велика кількість анонімних дописувачів. Там можна робити все, що хочеш: сварити колишніх, пліткувати, жалітися на начальників. Можна й вдатися до лірики про пейзаж, людей та весну – без ризику показати себе «ванільним». Така щирість зробила цю соцмережу ідеальним джерелом для аналізу користувачів. Тож Кевін Мангер, студент Нью-Йоркського університету, утнув експеримент.
Він знайшов 231 акаунт, який належав людям, що вживали радикально расистські висловлювання. Кевін створив свою армію ботів, які відрізнялись кількістю підписників (від 10-ти до 550-ти) та картинкою профілю. Зображення були двох видів: малюнок чоловіка з темною шкірою або білою. Реальне фото автор не брав, аби максимально знівелювати вплив зовнішності.
Боти автоматично відповідали на твіти зі словом «ніґер» словами «Ей, чувак, пам’ятай, що є реальні люди, які страждають, коли ти їх ображаєш». Таке полювання на твіти кривдників тривало два місяці.
«Білошкірі» боти з великою кількістю підписників знизили кількість расистських твітів в акаунтах на 27%. Дорікання «темношкірих» ботів та «білошкірих» з невеликою кількістю підписників бажаного результату не дали. Цікавий момент: дорікання діяли тільки на власників анонімних акаунтів. Що не дивно, бо під власними ініціалами не хочеться визнавати власну помилку. Анонімність нівелює індивідуальність та страх втратити авторитет.
Ще один експеримент провів фахівець з комп’ютерних наук Еміліо Феррара з колегами, коли проаналізував 20 млн твітів за вересень-жовтень, які зачіпали тему виборів під час передвиборчої боротьби Трампа і Клінтон. Виявилось, що 20% з них були згенеровані ботами. Для порівняння: від загальної кількості акаунтів у Twitter тільки до 5-8% є ботами.
Із задіяних під час виборів 75% ботів були протрампівськими та відрізнялись від конкурентів прямою агресією щодо Клінтон. Проклінтонівські зазвичай кидали фрази у підтримку Хіларі. Багато ботів просто поширювало хештег #NeverHillary або #NeverTrump.
Наскільки об’єктивно можна оцінити вплив роботи ботів – суперечливе запитання. Ми створюємо інформаційну бульбашку та закриваємося в ній, коли оточуємо себе людьми, які нам подобаються. Якщо хтось зовні потрапляє в однорідне інформаційне середовище, то часто спрацьовує механізм «куди всі – туди і я».
Реальність в тому, що ми завжди залишаємо інформацію про себе: геолокація, поведінка в соцмережах, покупки через електронний рахунок, користування додатками для виклику таксі, історія пошуковика... Щодо останнього: журналістка Свея Еккерт та дослідник Андреас Дьюс навіть продемонстрували, як можна купити базу даних з історіями відвідувань сайтів трьох мільйонів людей і дізнатись про них багато цікавого. Старатись захистити інформацію про себе майже безглуздо, проте знати, що хтось може вплинути не тільки на наші політичні погляди, а й на будь-що загалом – варто.
Тож спробуймо мислити критично.
P.S. Думка авторки не представляє точку зору проекту U-Report.
