SDGS - ЦІЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
«Цілі сталого розвитку» як пролог до реформ в Україні
27 грудня 2017 р.
Автор: МАРІЯ ГЕРЕЛЕС

Наша планета не вічна. Наче вже чимало разів це чули, але ще досі не усвідомили. Здається, що проблеми екології зараз для України на часі, але насправді вони є актуальними завжди. Чому? Бо ми ще маємо шанс врятувати те, що ми впродовж останнього століття відчайдушно експлуатували. Отже, продовжуємо огляд Цілей сталого розвитку ООН, а саме екологічними проблемами та завданнями для України.

Number 6: Чиста вода та належні санітарні умови


Із запасами водних ресурсів Україні пощастило – ми їх маємо достатньо для задоволення внутрішніх потреб. Водночас є певні труднощі із постачанням води для населення: за даними Національної доповіді про Цілі сталого розвитку, централізоване постачання мають 90% міст і всього 22% сіл. Крім того, мешканці 1270 населених пунктів південних областей (приблизно 950 тис. осіб) усе ще користуються привізною водою. Тому одним із завдань Цілей сталого розвитку є забезпечення однакового доступу до води всьому населенню України.

Ще однією проблемою є відсутність повноцінного очищення стічних вод. В Україні залишається переважно застаріле обладнання, яке на сьогодні вже не виконує свою функцію. Допомогти Україні із модернізацією системи очищення стічних вод у Львові у листопаді 2017 запропонувала Польща. Зокрема, уряд Польщі занепокоєний забрудненням річок Західний Буг і Вісла з боку України, тому зголосився надати допомогу в пошуку коштів для оновлення системи очистки води. Але чи буде втілено цю ідею – поки не відомо.

Як і невідомо, коли в Україні буде розроблено Національну водну стратегію, яка б містила конкретний план заходів щодо досягнення доброго стану водних ресурсів та забезпечення населення України водою належної кількості та якості. Наразі наша держава має достатньо розвинуте законодавство у галузі збереження та використання водних ресурсів, Україна також є стороною низки міжнародних конвенцій, зокрема Конвенції про транскордонні водотоки та міжнародні озера (1991 р.). Проте навіть законодавство не працюватиме, якщо не буде чіткої стратегії і належного фінансування.

Number 12: Відповідальне споживання та виробництво


Важливими завданнями 6-ї цілі є зниження ресурсоємності економіки та впровадження раціонального споживання. Природні ресурси, на жаль, вичерпні, тому потрібно потурбуватися про оптимізацію їх використання та поступовий перехід до моделі зеленої, себто відновлювальної, економіки.

Нераціональне використання природних ресурсів стає причиною ще однієї проблеми – утворення значних обсягів відходів виробництва та споживання. В Україні вже накопичилося понад 30 мдрд тонн сміття на полігонах та звалищах, і його кількість щороку тільки збільшується. Переробка, повторне використання та утилізація відходів – пріоритетні завдання для України, щоб не «потонути» у смітті, яке ми власноруч продукуємо.

За словами голови правління ГО «Еколтава» Юлії Пашковської, державної політики в питаннях переробки відходів практично не існує. Відходи переробляють здебільшого завдяки зусиллям приватних підприємців та громадських організацій. Лише в поодиноких містах є система роздільного збору сміття, а сертифікованих полігонів з сортувальними лініями в Україні – одиниці. «Зазвичай, сміття сортується на звалищах нелегально і так само нелегально продається, а дохід йде тим, хто керує цим процесом», - констатує експертка.

Проте говорити про те, що держава зовсім не дбає про «сміттєву політику» не можна – у листопаді 2017 року уряд схвалив першу Національну стратегію поводження з відходами. Крім того, з 1 січня 2018 року почнуть діяти зміни ст.32 Закону України «Про відходи», відповідно до яких забороняється захоронення непереробленого побутового сміття.

Утім, поки що боротьба за ефективне поводження з відходами лежить на плечах громадських організацій та активістів, які працюють на місцевому рівні, проводять інформаційні кампанії та намагаються залучати якнайбільше людей для покращення ситуації із переробкою відходів в Україні. До прикладу, на Полтавщині функціонує вищезгадана організація «Еколтава». Одним із її досягнень, зокрема, є проект «ЧистоТак!», у межах якого члени організації проводять лекції у школах та в офісах, які вирішили почати сортувати відходи. «Сортування поступово стає трендом в Україні навіть без наявності необхідної інфраструктури! Тобто ті українці та підприємства, які вже сортують, роблять це не завдяки можливостям, а через власну відповідальність за своє сміття. І це надихає працювати далі», – розповідає Юлія Пашковська.

Number 13: Пом’якшення наслідків зміни клімату


Для України ця ціль має лише одне завдання – обмежити викиди парникових газів в економіці екології. Але це не так просто, як здається.

Хоча варто зазначити, у галузі протидії змінам клімату Україна не тупцює на місті – ми охоче приєдналися до Рамкової Конвенції ООН та Кіотського протоколу, а також одними з перших ратифікували у 2016 році Паризьку угоду.

«Згідно з положеннями Кіотського протоколу та поправками до нього, Україна має дозволений обсяг викидів парникових газів у 2020 році на рівні 76% від рівня 1990 року. У рамках Паризької угоди Україна визначила національний внесок зі скорочення або обмеження викидів парникових газів, що передбачає не перевищення у 2030 році 60% викидів парникових газів від рівня 1990 року», – зазначається у доповіді про Цілі сталого розвитку в Україні.

Водночас не бракує і власне державних документів, спрямованих на пом’якшення наслідків змін клімату. Для прикладу, у грудні 2016 року було затверджено Концепцію реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року, яка спрямована на мінімізацію викидів парникових газів шляхом низьковуглецевого розвитку економіки. Власне і Стратегію низьковуглецевого розвитку України нещодавно представили – у вересня 2017 року голова Міністерства екології та природних ресурсів Остап Семерак презентував стратегію, яка передбачає скорочення викидів і збільшення поглинання парникових газів, впровадження екологічно безпечного виробництва із застосуванням «зелених» технологій у всіх секторах економіки. За попередніми прогнозами плану, викиди парникових газів до 2050 року можуть скоротитись на 60-75% від рівня викидів у 1990 році. Частку відновлювальної енергетики в структурі електрогенерації, згідно з планом, планується збільшити до 35%, а частку вугільних ТЕС, навпаки, скоротити до 25 %, як і частку АЕС зменшити на 28%. А обговорення цієї стратегії триває і досі.

Number 14: Збереження морських ресурсів


Окрім чорноземів і сприятливого клімату, маємо ще й доступ до 2 морів – Чорного та Азовського. Щоправда, не надто цінуємо – зрештою, як і інші ресурси.

«Забруднення й засмічення морського середовища та прибережних зон, незбалансоване використання морських ресурсів і відсутність інтегрованого управління природокористуванням залишаються ключовими факторами, що визначають незадовільний стан довкілля Чорного та Азовського морів», – ідеться в Національній доповіді.

Власне результатом людської діяльності у галузях сільського господарства, енергетики, промисловості й туризму є втрати біологічних видів, скорочення рибних запасів та погіршення якості рекреаційних ресурсів. Не додає позитиву й морське судноплавство, яке призводить до хімічного та біологічного забруднення морів. Крім того, неврегульованим і нагальним залишається питання вилову та торгівлі морськими ресурсами, адже, як зазначається у доповіді, через застосування заборонених засобів лову та промисли в період нересту скорочуються популяції промислових риб та інших видів.

Так, в Україні на папері діє низка міжнародних документів, як-от Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1993 р.), протоколи до неї та Стратегічний план дій для Чорного моря (1996 р., оновлений у 2009 р.), підписаний країнами Причорномор’я, проте за відсутності національної стратегії морської природоохоронної стратегії, розвиток якої вже багато років не рухається, про справжні зміни в Україні щодо збереження морських ресурсів поки що не йдеться.

Number 15: Захист та відновлення екосистем суші


«Україна має потужний потенціал екосистемного, ландшафтного та видового різноманіття» – і тут важко не погодитися. Історично склалося, що орієнтиром для української економіки завжди був аграрний сектор. Тому і не дивно, що господарська діяльність людини має відчутний вплив на стан природи.

Утім, за словами кандидата біологічних наук Анатолія Подобайла, проблема криється не у сільському господарстві як такому, а в порушенні природного балансу – наразі в Україні рослинництво значно домінує над тваринництвом. Для підтримання стабільності екосистеми потрібне різноманіття, а інакше ресурси виснажуватимуться. От тільки підприємці не завжди дослухаються до думки екологів.

Та і взагалі подолати конфлікт між аграрним сектором та природоохоронною діяльністю – непросто, тому що українцям часто бракує базового розуміння необхідності відновлення екосистем суші, а наявне законодавство не забезпечує потрібної ефективності.

Попри це, усупереч бюрократичному механізмові, корупції та відсутності фінансування, в Україні таки створюються
території та об’єкти природно-заповідного фонду та природоохоронні території міжнародного значення. «Станом на 1 січня 2017 року природно-заповідна мережа України налічувала 8246 таких територій та об’єктів, розташованих на 6,6% площі держави», – вказано у Національній доповіді.

Варто зазначити, що здебільшого дрібні об’єкти природно-заповідного фонду засновуються і діють за ініціативи екологів-ентузіастів і місцевих організацій. Для прикладу, Анатолію Подобайлу вдалося втілити ідею створення національного природного парку «Пирятинський», який зараз успішно функціонує за підтримки місцевої районної ради. Але часто, за словами експерта, для утримання природоохоронної території не вистачає не стільки фінансування, скільки
кваліфікованих кадрів, готових працювати «у полі».

Та наявність ентузіазму – це вже добре. Адже він поступово поширює екологічну просвіту на українське суспільство та сприяє утвердженню розуміння вартості нашої природи. Ентузіазм спонукає і державну владу, і всіх громадян. Тільки б він не згас.

Наостанок хотілося б утриматися від патетичних вислів щодо наближення катастрофи й кінця світу. Тому що паніка ніколи не допомагає. Так, проблеми є, їхня наявність очевидна, але вони вирішувані. Тож рятуємо ми – своїми діями – і наша віра у те, що не все втрачено.


Блог

WASH, АБО ЩО РОБИТЬ UNICEF ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ?
Читати →
ЕКОЛОГІЧНІ ЦІЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Читати →
«ЦІЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ» ЯК ПРОЛОГ ДО РЕФОРМ В УКРАЇНІ
Читати →

Архів

Теми