«U-music» #1 Антитіла 

- Вітаю! Мене звуть Іванна Шкромида. І відтепер спільно з проектом «U-Report»  ми завантажуватимемо Вас актуальними інтерв’ю з відомими музикантами та тими, що лише починають творити своє. Ми переконаємо Вас, що музика – це далеко не перелік синглів та платівок, а справді потужний інструмент впливу на суспільство.
Ну а сьогодні –  гурт «Антитіла» і розмова з Тарасом Тополею.

Цей гурт настільки прижився в українській музиці, що важко зараз уявити фестивалі, радіоефіри та чарти без їхніх пісень.  А починалося все досить тривіально: у 2004 Тарас Тополя разом з друзями виконує на випускному вечорі власну пісню «Антитіла». Уже через три роки ця назва стає іменем справжнього рок-колективу, що дуже стрімко набирає неабияких музичних обертів.

 Рушійним моментом був, мабуть, проект «Шанс» телевізійний, котрий дав змогу вперше Вас побачити широкому загалу. Так принаймні виглядає всім людям, котрі за Вами слідкують. Чи насправді цей телевізійний проект допоміг Вам? І відповідно питання паралельне, чи сприяють зараз телевізійні проекти молодим гуртам?

Тарас Тополя: Ну дивно заперечувати його значення в історії групи. Очевидно і всім людям, і нам, ми це розуміємо, що проект «Шанс» дав певний поштовх. Але чи він зіграв якусь визначну роль в нашому житті, то я відповім точно, що ні. Стосовно всіх інших телепроектів, якими зараз багаті ефіри різних телеканалів, то я лише «за», тому що Україна з такою кількістю талановитих людей мусить мати площадку, де цим талантам проявляти себе, принаймні проявлятися вперше отак само широкій аудиторії. І ці всі проекти дають змогу талановитим людям показати себе мільйонам людей.  Інше питання, як вони потім використовують цю площадку, цей шанс. Але це вже ніяким чином не пов’язано власне з самими цими талант-шоу. І вони виконують своє завдання. Продюсери цих талант-шоу досягають високих показників рейтингу. Молоді і не дуже молоді люди талановиті мають змогу показати себе, а далі – а далі це вже справа кожного молодого таланту, як він зуміє розвинути цей перший успіх.

 - Успіх гурт «Антитіла» аж ніяк не оминув. «Я не забуду першу ніч» - пісня, що підкорила глядачів телепроекту, починає звучати на всеукраїнських радіостанціях. Зовсім скоро компанія «Спека Мьюзік» запрошує гурт в перший тур українськими містами. І це був лише початок…

2008 ж рік в історії «Антитіл» став дещо переломним. Тарас виходить зі складу гурту, забираючи із собою назву. І вже навесні формується сучасний склад колективу: Тарас Тополя – вокал, текст; Сергій Вусик – клавішні, аранжування;  Нікіта Астраханцев – бас; Денис Швець – ударні та  Дмитро Жолудь – гітара.

- Від початку, від заснування «Антитіл» до сьогоднішнього дня залишилися я і Сергій Вусик. Так чи інакше музиканти всі інші змінювалися з тих чи інших причин. Але ми відносимося до цього дуже просто. Це є процес, люди ідуть поруч з тобою в якийсь момент, в якийсь момент вирішують перестати йти поруч, в якийсь момент ти вирішуєш, що не варто продовжувати далі шлях, тому що цілі виявляються різними, змінюється якийсь світогляд і відношення міжособистісне. Головним у цьому всьому є музика і творчість. Саме головне, що нам вдається розвиватися музично і досягати тих мрій, які ми собі планували і плануємо по цей день, навіть у цей момент.


- Як вдалось сформувати такий унікальний мелос «Антитіл»? Тому що насправді це музика, яка вирізняється з-поміж великого ряду інших нині існуючих гуртів.

 - Вдалося якось… В тому числі завдяки тому, що ми випустили багато дійсно композицій і якісь більш вдалі, якісь менш вдалі. В тому числі завдяки тому, що ми завжди робили те, що нам самим було в кайф. І ніколи не намагалися щось синтетично вигадувати і грати якісь образи, як то музичні образи чи образи якихось героїв, які нам не відповідають, які не є органічними з нами. Український мелос ще, мабуть, завдяки тому, що наше коріння – воно з України, наші гени українські, наші сім’ї українські – це так само має певну свою роль. Як, наприклад, на чорному континенті своя музична історія, на Балканах – своя, а в Україні, наприклад, своя. Очевидно, що територія і там, де ти народився, ті люди, серед яких ти ріс і ті люди, які дали тобі твої гени, предки, пращури – це все так само має значення.

- В уже згаданому 2008-му з’являється перший альбом гурту – «Будувуду», до якого увійшло 16 пісень. Тоді ж у телеефірах, зокрема на каналі «М1», дебютують і деякі відеороботи. Наразі ж в дискографії «Антитіл» – 5 платівок: «Будувуду», «Вибирай», «Над полюсами», «Все красиво», та «Сонце». І кожна з них – особлива.

 Чи відрізняються вони стилістично? І можемо в цьому контексті говорити про Ваш крайній альбом «Сонце» . Ви зараз в турі, як на цю платівку реагують в різних містах?

- Кожна наша платівка чимось відрізняється від попередньої. Ми не стоїмо на місці, в музичному плані експериментуємо. З лірикою я намагаюся з кожним разом все зваженіше і все більш відточено реалізовувати в слова і в рими всі свої думки і ідеї. Платівка сонце, 5-а платівка, вона по атмосфері дуже добра, світла. І її мета – робити людині легко і легше. Ми проїхалися в турі, і ми бачимо, як дійсно ця музика виконує свою функцію, задля якої вона була написана. Так, є в нас в альбомі «Сонце», і надрив, і драма, але здебільшого пісні світлі, добрі, теплі. Попередня платівка була трохи інша, а ще попередня – ще трохи інша. І це нормально. Я скажу так: ми навіть у своїх експериментах з кожним новим диском стримуємо себе, щоб не дуже сильно робити кардинальне відхилення в ту чи іншу сторону, бо наші фани можуть не зрозуміти цього. Але ми ніколи не стоїмо на місці.

- За майже 10 років існування «Антитіла» зіграли на численних площадках в Україні та поза її межами, отримав немало музичних відзнак, а також створив саундтреки до кількох фільмів. Ну а зараз гурт перебуває в турі на підтримку свого крайнього альбому «Сонце», який охоплює майже 40 українських міст, зокрема й прифронтові.

 Щодо концертних майданчиків в Україні. Бо ви з гуртом відвідували й районні центри. Наскільки ми розуміємо, в обласних центрах є ще якісь клуби , то як доводиться організовувати концерти в маленьких містах? Чи там є якісь відповідні площадки?

- В районних центрах це є Будинки Культури. Ніяких концерт-холів, про це мова йти не може. Здебільшого це через те, тому що на це немає попиту, утримувати таке приміщення. Немає культури гастролей українських артистів в районні центри, немає культури походу на україномовних артистів. І все це є причиною тому, що максимально, на що можна розраховувати там – холодний неопалювальний Будинок Культури. В кращому випадку з м’якими кріслами, а в гіршому випадку навіть з дерев’яними кріслами. Це такий спадок радянський, але сучасна Україні не зробила нічого, щоб якось поліпшити ситуацію. В обласних центрах… У деяких містах є концерт-холи . У деяких містах немає. І так само ми вимушено виступаємо в Палацах Культури. Хоча найліпший формат, який може бути для гурту «Антитіла» - це наявність фан-зони, танцполу, але і наявність сидячих місць, тобто таке щось комбіноване, і таке є в багатьох містах України, але це не є та кількість, яка є дійсно необхідною. Нобхідно набагато більше таких приміщень. У столиці вони є, вони є у Львові, є в Дніпропетровську. А хочеться, щоб вони були всюди, щоб різна аудиторія приходила на концерти. Є люди, яким принципово хочеться сидіти, і вони не хочуть вставати під час концертів. Є люди – навпаки. Хочеться, щоб було комбіновано, і це є найліпший формат, який всіх би задовільнив. А поки що маємо те, що маємо. І виходимо з того, що є.

- Ти їздив з концертами на Схід. Яку аудиторію там вдалося зібрати?

- У нас всюди дуже широка по віковому цензу аудиторія. І Схід не виключення. По кількості людей, звичайно, це в 2 рази, а то й в 3 рази менше, ніж в Центральній і Західній Україні. Я маю на увазі саме прифронтові міста. Говорячи про це, я маю на увазі саме ті міста, в яких «Антитіла» побували вперше, і в яких дійсно критична ситуація з гастролями україномовних артистів. Це Маріуполь, Покровськ, Краматорськ, Сєвєродонецьк. Там люди спраглі до українського і там найбільше я побачив жовто-блакитних кольорів за всю нашу поїздку Україною. Тобто вони там дійсно хочуть співати українське, хочуть слухати українське. І для них україномовні артисти ототожнюють оті цінності та ідеї, за які вони зараз борються. Це я все говорю, виключаючи так міста як Харків – Схід України; Дніпропетровськ, Запоріжжя – Центральні регіони. Тому що там все добре. Там до нас приходить багато людей. У них в принципі немає проблем з доступом до української музики. Але На Схід, в прифронтові міста – туди треба їздити. Їздити і прививати, розвивати культуру походу на україномовних артистів.

-  І тут мусимо згадати закон про квоти на українські пісні та мову на радіо, що наприкінці минулого року якраз почав стимулювати нас слухати більше українського.

- Я об’єктивно не можу сказати, скільки додалося пісень в ефірах тих чи інших радіомереж. Я можу дивитися лише чарти компанії «FDR», яка дає більш-менш об’єктивні чарти і бачити, що постійно є пісні гурту «Антитіла» в цих чартах.: на вищих позиціях, на нижчих позиціях, але ніколи звідти вони не виходять . Стосовно квот для гурту «Антитіла» і в цілому для україномовних виконавців – це однозначно дало поштовх, серйозний поштовх для розвитку. І ми це вже спостерігаємо навіть. Невеликий термін, півроку, а ми вже бачимо, як в ефірах з’являються україномовні пісні російськомовних виконавців, які вимушено починають співати українською. Хтось це робить смішно, хто це робить по-справжньому, але це вже є тренд певний в українській музиці. Якщо йому не заважати, то через 5 років ми просто не впізнаємо український ефір.

- Щодо якості українських фестивалів… Наближається літо. На досить масштабні фестивалі Ви також їдете цьогоріч. А чи цікавлять українські фестивалі іноземців насправді? Чи покращуються вони? Чи слідкують за своєю якістю?

- По-перше, я не знаю, чи вони приваблюють іноземців, це треба статистику дивитися. Я ніколи не проводив таких досліджень. На фестивалях я знаходжуся поза сценою, я не ходжу між людьми, не спілкуюсь. Якби так було , можливо, я б і мав свою позицію. А так – це просто пальцем в небо. Хоча мені б хотілося, щоб вони приваблювали. Стосовно генезису фестивалю – він однозначно є, і це такий, знаєш, стрибок на порядок. З того моменту, коли фестивалі українські почали продавати квитки, закривши фестиваль одразу почавши продавати квитки на наступний фестиваль; з того моменту коли люди зрозуміли, що фестивалі певні відбуваються попри все, і вони можуть планувати свої відпустки, можуть купувати квиток і за рік до фестивалю і довіряють організаторам, що лайнап буде хороший. З того моменту фестивалі для мене стали повноцінним таким явищем української культури. Це все вказує на те, що фестивальний рух появився в тому форматі, в якому він є в Європі і в світі. І з кожним роком я бачу, що все більше і більше набирає обертів фестивальний рух не лише в Києві та Західній Україні, а й на Східній Україні з’являються фестивалі, і на Півдні. Люди планують цілі мандрівки, подорожуючи фестивалями. Відриваються під українські гурти, виконавців, отримують масу емоцій, приїжджають закордонні зірки до нас на фестивалі. І дуже надіюся, що ці закордонні зірки притягують з собою відвідувачів з-за кордону так само.

- Влітку 2017 гурт «Антитіла» можна буде почути на фестивалях «Схід-рок», «Файне місто», «Бандерштат» тощо. Словом – слідкуйте за фестивальними новинами, аби не прогавити своєї музики.

Саме час обговорити суспільно-важливе. У жовтні минулого року Тарас Тополя розпочав співпрацю з «UNICEF» і «U-Report», у межах якої провів понад 35 зустрічей зі студентами по всій Україні –  формат вільних розмов з молоддю, своєрідний діалог, відверті питання й відповіді…

- Найголовніше – я бачу, що цей потрачений час наш спільний приносить користь. Користь приносить нам, приносить користь проекту «Uniserf» і приносить користь  головним чином тим людям, які приходять і спілкуються з нами. Ми обмінюємося ідеями, думками. Це все підвищує громадянську й політичну культуру молоді. Це все мотивує і спонукає діяти, щось робити, розвиватися. Такий обмін думками, ідеями, емоціями конче необхідний особливо в такому віці молодому. Аудиторія наших зустрічей – це молодь. Тому я долучаюся до цього проекту і також важливо відмітити, що ця аудиторія - і аудиторія проекту «U-Report» і аудиторія гурту «Антитіла» - вона спільна у нас. Це всі ті люди, які сьогодні приходять поговорити зі мною, цікавляться моїми думками, а завтра приходять на наші концерти, слухають нас і ідуть з нами вперед по життю з гуртом «Антитіла». Тому мені це приємно. І тому я тут.

- Нещодавно в одному з твоїх інтерв’ю про проблеми сучасного суспільства, ти говорив в контексті того, що в нас українці досі ще живуть стереотипом «Моя хата скраю». І що українцям бракує мотивації. Мотивації рухатися, ти мав на увазі? Мотивації розвиватися?

- В багатьох питаннях ми притримуємося такої концепції «Моя хата скраю». І у внутрішніх питанням в країні, і в питаннях зовнішніх – відношення до якихось речей, які стаються поза нашими кордонами. Я думаю, що українці – це не виключення. Така риса притаманна кожному народу: комусь – більше, комусь – менше. Іноді мене це обурює дуже. Іноді я по-філософськи до цього ставлюся, що кожен живе, як вважає за потрібне, і я не в праві засуджувати. Але важливо також відмітити, що в такій моделі поведінки українських людей є Радянська історія. Історія досить довгого періоду радянської влади, де всі щось робили, і ніхто ні за що не відповідав. Колективна відповідальність в результаті … Окремих відповідальних осіб було знайти важко.  Всі притримувалися такого. З політичної точки зору взагалі філософії невтручання в політичне життя, бо можна було втрапити на підвал в ліпшому випадку, в гіршому випадку кудись заслання отримати на каторжні роботи якісь. І це все ще сидить у нас: бажання краще сховатися десь, відсидіти, пересидіти, закрити очі, не почути, нехай роблять інші, якось прокачумати. Але мені здається, що це все питання часу. Нове покоління, яке йде, у нього вже цього менше. А покоління, яке йде за ним, буде ще активніше. І ми рухаємося в правильному напрямку. Наскільки і коли б я не кричав і не обурювався, все одно я бачу, що ми йдемо в правильному напрямку.

- Благодійність та волонтерство – ще одна частина життя фронтмена гурту «Антитіла» Тараса Тополі, який наразі привозить на Схід України не лише такий необхідний якісний музичний контент, але й спільно з командою благодійного фонду «Вільні UA» – гуманітарну допомогу учасникам АТО.

- Я заснував цей фонд разом з Сергієм Вусиком. І ми контролюємо діяльність цього фонду. Залежно від нашої загруженості в «Антитілах», більшою або меншою мірою долучаємося конкретно до якихось дій. Поки «Антитіла» були в турі, екіпажі курсували без нас на Схід. Коли ми завершимо наш тур, повернемося в Київ уже остаточно, я думаю, що і ми поїдемо туди і повеземо речі до наших друзів. Ця вся історія почалася зі звернення бійців-родичів, наших друзів з проханням допомогти засобами захисту. Ми не могли відмовити. І не мали права відмовити. І в результаті цього ця вся діяльність з ініціативи двох людей переросла в роботу повноцінного благодійного фонду. Ми формалізувалися. Є юридична особа. І постійно здійснюється якась підтримка і допомога тим, хто до нас звертається.

 - Ми запитати в U-репортерів, чи цікавить їх щось особисто в лідера гурту «Антитіла». І серед пропозицій запитань обрали 3 найцікавіших, які озвучили безпосередньо Тарасу.

Юлія Кравченко запитує, який не заробляє багато грошей або взагалі не заробляє, займатися благодійництвом

- Окрім грошей, є ще дуже така важлива річ, найцінніша річ в нашому житті – це наш час, який є вичерпний. Так-от, якщо ти не маєш грошей – ти маєш час, який ти можеш віддавати на хороші справи, допомагати десь своєю працею, своїми ідеями, мізками. Не обов’язково приносити фінанси, є маса інших варіантів, як ти можеш зробити свій вклад у благочинність. Головне – мусить бути бажання це робити. І не шукати причин, чому цього не робити. Все.

- Єлизавета Несен: упродовж 2012-2013 років ти вів свій особистий відеоблог в YouTube і чому зараз ти його закинув? Чи є думки стосовно відновлення цієї ідеї?

- Насправді найоптимальніша площадка для контакту з людьми – це є Facebook. І там є можливість вести відеоблог і писати, і постити фотографії, і реагувати на ті чи інші події і коментувати. Маючи таку площадку, і маючи там близько 14 тис. підписників і 5 тис. друзів, тобто близько 20 тис. людей, які так чи інакше хочуть чути від мене щось, я не бачу смислу вести відеоблог на YouTube. Зараз додалася ще одна платформа, на якій я починаю активно діяти – це Instagram. У рамках туру я завів свій особистий Instagram, в який викладаю фотографії і також в тому числі відео. І ще є одна площадка, яка називається «Nimses», яка базується на групуванні людей по геолокації. Можете долучатися туди так само. От власне на цих трьох платформах можна все дізнаватися про Тараса Тополю, про «Антитіла», і окремо заводити відеоблог на YouTube я не збираюся найближчим часом.

- І третє запитання від Марії Неділько: аудиторія слухачів гурту за віком – орієнтовно студенти. Вони, як відомо – рушійна сила змін. Студенти перші вийшли на Майдан. Молоде покоління не соромиться чітко виявляти свою думку, проте чи бачиш ти як громадський діяч, що їздить Україною, зміни у середньому чи старшому поколінні? Чи треба чекати, поки покоління зміняться? Це 20-60 років.

- Я скажу, що покоління зміниться. І це не треба 60 років. У нашому форматі 10-15 років уже буде відчутна зміна якась. Стосовно нашого покоління, я хочу привести один приклад: мав інтерв’ю з Олексієм Горбуновим. Він запросив мене на свою авторську програму як представника гурту «Антитіла».  І от він мене настільки зарядив своєю позицією. Він каже, що «я беру приклад з вас, молодих». Він був на Майдані, він спостерігав за оцим відчайдушним поривом будь-що досягнути мети, будь-що вирватися з радянського цього минулого. І от він каже, що «я вже людина старшого віку не можу спокійно сидіти, не можу собі дозволяти бути байдужим, і дозволяти собі якось десь фальшивити, дивлячись на отаких молодих людей. Ну це все можна почути в інтерв’ю нашому. Воно так само десь є в нас, на наших ресурсах. Але от він – це є той приклад, що молодь змінює своїм прикладом і старше покоління. І я впевнений, що не лише він один. Таких багато людей, які думали, що вже все втрачено. Вони дивляться на те, що творять молоді і просто надихаються цим.

- Ми вдячні усім, хто активно пропонував запитання Тарасу Тополі, а на переможниць, звісно ж, очікують обіцяні подарунки. Надалі – слідкуйте за новинами  в соцмережах проекту «U-Report» та не прогавте шанс задати питання своєму улюбленому музикантові чи гурту, яких ми не обійдемо в наступний епізодах.

Також надсилайте безкоштовне СМС зі словом «Антитіла» на номер «4224» та ставайте безпосереднім учасником спільноти активної молоді.

Ну а на завершення – короткі переліки того, що Тарас Тополя рекомендує слухати, читати та дивитися.

- Топ-3 виконавці з українських – Mamarika, Ivan Navi і один закордонний – «Joywave» -  гурт. Із авторів – Гюго, Остап Вишня і Руслан Горовий. З фільмами важче. Я радив би подивитися «Біжи, Лола, біжи», «Собаче серце» і «Гравітацію». Ну але це не є там свіжі фільми настільки. Наприклад, «Собаче серце» - це досить давній фільм. Але це класика, дуже крута класика.

- З Вами була Іванна Шкромида. До наступних випусків!