Історія проекту почалась в Уганді. У 2010 році молодь країни отримала можливість, відповідаючи у соціальних мережах або через смс на запитання, озвучувати своє ставлення до тих чи інших ідей, проблем або явищ. Сьогодні у країні налічується понад триста тисяч U-репортерів, які результатами опитувань впливають на рішення уряду. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), який заснував проект, отримує завдяки йому дані в реальному часі з усього світу: на даний момент залучено 37 країн і понад три мільйони U-репортерів – юнаків та дівчат, які беруть на себе відповідальність формулювати і висловлювати думку молоді.
У грудні 2015-го року Україна приєдналась до глобальної мережі U-Report і стала першою країною Східної та Центральної Європи, яка долучилась до ініціативи. Сьогодні нас понад тридцять п’ять тисяч.
«Ми – українська молодь, яка не тільки хоче змінювати світ, але й знає, з чого почати»
Світозар у проекті з часів його початку діяльності в Україні:
– За освітою я соціолог. В грудні 2015-го року натрапив на оголошення, що в новий проект – U-Report – набирають команду. Сфера діяльності відповідала моїм професійним навичкам. Але навіть не це відіграло ключову роль. Подібним речам можна швидко навчитись. Вагома складова проекту – громадська активність тих, хто у ньому. Щоб організувати подію і привернути увагу людей до ідеї, потрібно іноді витратити дуже багато сил і часу. Але створення всього того, завдяки чому наша молодь помітить важливий проект і стане його частиною, дає задоволення і розуміння самореалізації.
Світ (саме так Світозара називає його команда) працює разом із Лізою, Річардом та Женею. Одночасно існує молодіжний комітет: молоді люди віком від 18 до 25 років, які допомагають вибирати або формулювати актуальні теми опитувань. Також в команді Іра і Міша, які відповідають за роботу комітету і результати зборів. А всі разом під керівництвом Лілі, яка є координатором проекту в Україні.
– Ліля – чудовий керівник. – розповідає Світ, а команда усміхається і киває. – Вона не є типовим начальником, який вимірює кількість виконаного і сварить за факапи. Не було ситуацій, щоб вона звинувачувала когось. Вона мотивує тим, що в складні моменти знаходить найбільш доречні слова, щоб проаналізувати ситуацію, розставити все по поличках і підтримати. А ще вона є дуже важливим містком між нами і керівництвом. Бо часто ми дивимось на речі інакше, ніж старше покоління. А вона дуже вміло їх і нас координує та вчить знаходити консенсус.
А Ліля додає:
– Після перших презентацій, почала формуватись команда волонтерів: приходили, слухали, потім починали писати/дзвонити, що готові допомагати. Світозар став першою такою людиною. Він був таким активним, що кожного дня мені писав і дзвонив (сміється). Мені здається, наша команда працює так, як працюватимуть успішні люди у майбутньому. Ми відкриті до різних пропозицій, не обмежуємось годинами роботи голосуємо у чатах за якісь рішення, ми проводимо термінові зустрічі в кафе о 21:00, і в нас є меми майже про кожного учасника команди.
Братись за роботу з волонтером – це завжди час (якого постійно бракує), затрачені зусилля, щоб навчити, і не завжди бажаний результат. Але ми почали працювати і вчитись. Згодом поїхали з презентацією у Слов’янськ із чотирма волонтерами. Троє з них сьогодні в команді: Міша, Річард та Іра.
Щоб привернути увагу молоді до опитувань та вмотивувати брати в них участь, команда систематично організовує різноманітні заходи: лекції, презентації, зустрічі з публічними людьми та приєднується до проведення фестивалів. Інформацію сприймають по-різному: іноді доходить до сміху, а іноді – розчарування. Команда має історії на кожен варіант:
– У Покровську був смішний випадок. – розповідає Річард. – Потрібно було заповнити проміжок часу, бо спікер запізнювався. Я почав пояснювати, що таке Цілі сталого розвитку, чому ми на них акцентуємо увагу і як це пов’язано з нашим майбутнім. Там є частинка, де я розповідаю, що от малярію вже переможена і залишилось те ж зробити із ВІЛ за наступні 10-15 років. Мене перебиває чоловік із зали років 30-40-ка і починає розповідати, що насправді американці вже створили новий штам! І от вже зараз, вони заражають людей через щеплення у лікарнях. Я довго не міг зупинити його експресивну розповідь.
Жені іноді доводиться розбиратись із відповідями на відкриті питання:
– Читати приходиться різне, і відверті відповіді, і пропозиції. Що невимовно приємно, коли в одному з опитувань на запитання, чи є у репортерів зауваження чи пропозицій до нашої роботи, нам надсилали компліменти.
Твоя відповідь важлива! Або як переконати долучитись до ініціативи
– Насправді, доволі складно пояснювати, що це за проект і чому він важливий людям, які не готові це сприймати.– підхоплює Світ. – Як не крути, а навіть подаруночки, які ми даємо найбільш активним, часто слугують тим стартом, з якого людина по-справжньому зацікавлюється проектом і починає щось робити.
Найважче нам було зареєструвати слухачів у Могилянці. Хоч і дивно звучить, знаю. Дуже показовою була ситуація, коли ми вже пояснили для чого, описали як реєструватись. Але в результаті для цього витягнули телефони декілька людей.
– Та просто столична публіка доволі скептично дивиться на подібні ініціативи. – приєднується Ліза. – Вони будуть довго вирішувати, чи варте це їхньої уваги, чи будуть витрачати вони на це час. Чим простіша публіка, тим легше її підвести до того, що реєструватись справді потрібно.
До прикладу: у київських університетах у нас зазвичай 50-100 людей на заходах. У Ніжині було 300 людей, у Хмельницькому – 500, Полтаві – 500. Якось я ще не встигла перейти від етапу «для чого це все» до «як взяти участь», як дівчинка з зали вигукнула «Ну а реєструватись як?».
Хоч і звучить стереотипно, і ми розуміємо, що в столиці паралельно відбувається багато інших івентів, а в тому ж Ніжині наш приїзд – це вже свято. Проте, навіть якщо не рахувати кількість людей на події, а дивитись лише на їх взаємодію з нами: за межами столиці люди порівняно більш відкриті.
Не просто результати, а інструмент впливу
Щодня команда вигадує, як привертати увагу молоді до проекту, як переконати, що результатами опитувань можна впливати на країну. Їх дії вже давно вийшли за рамки стандартних обов’язків, але це сприймається як можливість, а не тягар. Паралельно вони опрацьовують отримані відповіді, які згодом публікують на сайті. Головна мета полягає в тому, щоб ці дані використовувались державними структурами та організаціями і ставали фактологічною базою для реформ.
Сьогодні проект активно співпрацює з Міністерством молоді та спорту. Результати опитувань все більше впливають на рішення, які приймаються у стінах урядових будівель. За словами Світозара, останнім часом урядовці самостійно стають ініціаторами опитувань.
– Гадаю, в майбутньому проект стане масштабнішим. Після зустрічей у міністерстві, на яких ми відчуваємо повагу і адекватний фідбек, мимовільно з’являються мрії про співпрацю з усіма держструктурами. Впливати на рішення у нас виходить вже зараз. І що головне: бажання цього впливу взаємне. Іноді нам пропонують теми опитувань, бо потребують знати бачення молоді. В інших випадках ми на основі результатів разом формулюємо найбільш оптимальне рішення.
Кількість українських U-репортерів з кожним днем стає більшою. Відповідаючи через смс, Twitter та Facebook вони непомітно для себе докладають зусилля до позитивних змін. Головне, щоб команда знаходила тих людей, які усвідомлюють: точка зору кожного є важливою, бо стає опорою для дій задля кращого майбутнього.
