ЗАГАЛЬНІ
Діти під опікою держави
19 липня 2017 р.
Автор: ЯРИНА ВИШЕНСЬКА

У школі Він їх називатиме «мама» і «тато». Вдома картина змінюється: тьотя Оксана і дядя Толя. З одного боку перед новими друзями дискомфортно зазначати, що у сім’ї не є рідною дитиною, з іншого – не легко, пам’ятаючи власних батьків і проживши до свідомого віку у дитячому будинку, назвати когось батьками.


Що ми знаємо про особистий вибір, сприйняття оточуючих та психологічні передумови поведінки дитини, яка під опікою держави?

Загалом, в нашого героя все гаразд. І з цим погодяться 88,9% опитаних U-репортерів (адже дитина має мати сім’ю!). Аналогічно, абсолютна більшість відреагує з повагою до людей, які взяли на виховання дітей. А тепер спробуємо зрозуміти, що коїться з дитиною у сиротинці, а потім (у щасливому випадку) в прийомній сім’ї.


Уяви: Він – це ти.

Ти прокидаєшся разом з усіма, відповідно до розкладу. Зарядка, сніданок, заняття – все, як в житті звичайної дитини. Але в тебе є ключова прив’язка до часу виконання. І пам’ятай, що їсти ти повинен добре. Бо їжа залишається в їдальні і можливості перекусити у тебе не буде. (Хоча, в деяких прогресивних сиротинцях діти мають можливість захопити з собою сухарики або печиво). Душ, сон і решта деталей твого проживання за парканом – також за розкладом. І все чудово, якби не те, що ти дитина (або підліток).

Цей розклад влаштовує тобі випробування «психологічним голодом». Елементарні бажання (прилягти, щоб 20 хвилин поспати, з’їсти щось, читати тоді, коли тобі говорять засинати) можуть дуже легко пригнічувати тебе, коли ти не можеш їх виконати. (Ми не будемо говорити про реалізацію твоїх дитячих ідей з такими ж, як ти. Це надто).
Ти вже стаєш дорослішим, твоє тіло набуває зрілих рис, а старші називають тебе підлітком. Краще усвідомлення себе, поява сорому і посилене бажання особистого простору стикаються зі спільними душовими кабінками і спальнями, та не надто індивідуальними туалетами. Ні, ти не відчуватимеш від цього дискомфорт довго. Ти звикнеш. Проте, перестанеш бачити межу особистого простору людей, які поряд.

Сім’я, яка стала опікунами дитини, часто стикається з тим, що дитині звично не створювати власні межі і часто порушувати чужі. І не зі зла. Вона просто до такого призвичаїлась.


Швидше за все, ти отримуватимеш подарунки на свята. Їдальня завжди буде асоціюватись з їжею і який-не-який одяг лежатиме в шкафчику. У тебе немає потреби думати про гроші, бо: по-перше, при тобі ніхто не вирішує фінансових питань; по-друге, ти не маєш відповідальності за власні кишенькові; по-третє, ти звикаєш, що все вирішують за тебе. Така ситуація стає причиною невміння розпоряджатись фінансами і думати про них.



Все, що ти отримуєш, доволі визначене. Як і дії, які ти собі можеш дозволити. Відсутність свободи вибору анулює відчуття відповідальності за власні дії. До речі, все це можна емоційно компенсувати дурницями і покаранням за них.

Є багато факторів, які створюють своєрідне сприйняття реальності у дитини з дитячого будинку порівняно з дитиною в сім’ї. Дитина, яка спостерігає за поведінкою батьків і дитина без такої можливості – мають абсолютно різний підхід до вирішення ситуацій. І якщо дорослі здебільшого це усвідомлюють і різницю намагаються нівелювати, то однолітки її часто витягують на поверхню.

За опитуванням, у 28,4% U-репоретерів є друзі та знайомі, які перебувають під опікою держави. І у 41,1% випадків вони спостерігали негативно упереджене ставлення до них.


Важливо розуміти, що через різні умови дорослішання (як результат – різний світогляд і поведінку) між підлітками, дітьми чи вже дорослими з легкістю може виникати конфлікт. Якщо додати небажання думати, безглузду агресію чи інші негативні, але часті у людей риси, – виникає ось такий високий відсоток нетолерантного ставлення.

Сироти, які опиняються у сім’ї, про людське око краще приховають від однолітків, що вони прийомні, ніж будуть відкрито про це говорити. До речі, хлопчика, про якого ми сказали на початку, звати Максим. Окрім нього, батьки усиновили ще дев’ятеро дітей різного віку. Він справді не звик називати прийомних батьків «мама» і «тато». І швидше за все не звикне, оскільки потрапив у сім’ю в доволі зрілому віці. Але він обожнює господарювати по дому з опікунами. Свої невеличкі обов’язки виконує з гордістю і трепетом, бо робить щось важливе. А слова у свій бік про відсутність рідних батьків сприймає з усмішкою: «У мене зараз є те, що я точно не хочу втрачати. То навіщо мені думати про те, що могло б бути, але його немає?»


Блог

U-REPORT - МОЛОДЬ, ЯКА СТВОРЮЄ МАЙБУТНЄ
Читати →
ЮНІ ГЕРОЇНІ
Читати →
ЩО ОБИРАЄ МОЛОДЬ: ЇХАТИ ЧИ ЗАЛИШАТИСЬ?
Читати →

Архів

Теми