ЗАГАЛЬНІ
Молодь і книги: чому не варто читати все поспіль?
18 жовтня 2017 р.
Автор: ІВАННА ШКРОМИДА

 Тренд читання в Україні популяризується з кожним новим днем. На книжковому ринку з’являється все більше новинок: текстів українських письменників та якісних перекладів книг світової літератури. До того ж видавництва настільки зосереджено працюють над візуальним оформленням примірників, що подекуди пройти повз якусь книгу й не купити її – справді неможливо.

 Результати опитування U-report показали, що 51,5% респондентів інколи щось читають, а 43,6% вважають себе книгоманами.


 Ми попросили письменника та журналіста Марка Лівіна прокоментувати ці дані.
Марк Лівін: Фраза «книгомани» – сильно загальна. Вона нічого не пояснює. Я читаю три книги на місяць – я можу вважати себе книгоманом? Або я систематично заходжу в книгарню, я в курсі всіх новинок, які виходять, але я нічого не купую. Я можу вважати себе книгоманом? Насправді, якщо докопуватися до того, хто дійсно читає книжки, то відсоток буде набагато менший.

 Однак за результатами опитування, на противагу активним прихильникам книг, лише 4,7% U-репортерів не знаходять для читання часу, а 0,2% – вагаються з відповіддю.

Марк Лівін: Тут варто говорити в принципі про медіаспоживання. І книга в цьому плані є медіа. Книга зараз конкурує з іншими медіа за увагу аудиторії, з тими ж соціальними мережами, з тими ж ґаджетами, ноутбуками й всім іншим. У цьому сенсі люди просто не навчилися правильно споживати контент, правильно розподіляти свій час. Багато хто думає, що йому достатньо прочитати одну статтю на якомусь сайті або достатньо читати соцмережі чи інформаційні служби, щоб розвиватися. По суті, як на мене, якщо основним фактажем є те, що «в мене не вистачає часу», то люди просто не розуміють, як вони планують свій час, як вони планують своє життя, і як працює в принципі медіаспоживання. Тому що час на читання книги, на мою думку, є завжди. Але з іншого боку, якщо дійсно лише 4% кажуть, що вони не читають – то це хороша цифра.

 Здебільшого молодь читає 1-2 книги за півроку (41,1%). Дещо менша кількість опитаних (39%) відповіли, що таку ж кількість опановують за місяць. 9,4% U-репортерів встигають щотижня читати новий текст. 9,1% респондентів не змогли чітко відповісти на це запитання, а 1,4 – це відсоток тих, хто, за результатами опитування, не читає зовсім.


Марк Лівін: Я, наприклад, останні півроку дійсно не читаю книжки. Але я пишу про книжки і я в курсі в принципі всього того, що відбувається на книжковому ринку. І мені іноді анотації вже достатньо, щоб зрозуміти, чи хочу я читати чи не хочу. І знову ж таки в 4% (ред. – тих, хто не знаходять часу для читання) можуть підпадати люди, які на якомусь етапі, як я, читали дуже багато і зараз вже просто не читають, бо розуміють, наскільки це може бути тягарем – читання. Безсистемне, безцільове читання насправді не є нічим краще, ніж нечитання взагалі. Тому що ти збираєш для чогось якісь знання, які абсолютно тобі можуть ніколи не знадобитися. Вони можуть створювати в твоїй голові ілюзіїї того, що ти щось знаєш, а це абсолютно неправда. І, як на мене, це дуже велика помилка, бо читання має бути осмисленим і воно має мати призначення в твоєму житті. І по суті на якомусь етапі життя вся інформація, яку ти накопичуєш в собі, повинна працювати. Інакше – ти просто даремно витрачаєш єдиний важливий показник якості життя – це час.

 Такий висновок Марк Лівін зробив для себе після спільної з письменницею Катериною Бабкіною участі в проекті «Bookchallenge_ua», метою якого було прочитати за рік 400 книг на двох. По завершенню книжкового челенджу Марк і Катя похизувалися 300 прочитаними книгами і 5-ма тисячами людей, які долучитися до цього проекту.

  Марк Лівін: Ми придумали хештег, дали публічні обіцянки прочитати по 200 книг за рік. Ми сказали, що люди теж можуть долучатися до читання, можуть ставити свої цілі в кількості прочитаних книг. Ми нікому не казали, шо «люди, давайте теж читайте 200 книг». Але багато людей вирішили теж разом з нами 200 читати, тому що великі цілі – привабливі. Не завжди досяжні, але завжди привабливі. І виходить, що цих 5 тис. людей приєдналися до нашого заклику. Цей заклик був дуже надихаючий. Ми більше того пообіцяли не просто читати, а ми пообіцяли розповідати, як нам читається. І кожного тижня протягом року ми в «BURO 24/7» публікували свої звіти з переліком книг, які ми прочитали і нашими рефлексіями з приводу цих книг: варто чи не варто читати. І люди в якийсь момент теж почали робити ці звіти. І ясно, що книга в Instagram – це дуже популярний контент. Відповідно в людей з’явився зайвий привід опублікувати більше книг в своїх Instagram. По суті, коли востаннє я дивився, по цьому хештегу було 2000 публікацій, а зараз я не знаю. Це підключало інших людей, іншим людям було цікаво дізнатися, що таке Bookchallenge. І так воно працювало. Ми порахувало, що в середньому за цей час в рамках Bookchallenge було прочитано близько 50 тис. книг.


Марія Кравченко, волонтер U-Report, була однією з тих, хто виявив бажання долучитися до проекту «Bookchallenge_ua» через надмірну любов до читання і викликів:

Я склала собі список, який постійно доповнювався, але якщо чесно, так і не дочитала його в зазначений для себе термін. Вчора подивилася список і зрозуміла, що книг було більше 20, абсолютно різних жанрів і написаних різними мовами. Була навіть одна книга білоруською. З одного боку це непогане залучення молоді, бо усі намагалися взяти участь у цьому челенджі і показати, що вони читають. А з іншого – погано, адже більшість тягнулася за кількістю, а не за якістю прочитаного. І від цього зникала оця магія, яка існує в читанні (особливо паперових книг). Бо коли ти читаєш, тебе наче захоплює у інший світ.

 «Bookchallenge_ua» – це лише один з варіантів популяризації читання в Україні. Однак питання того, що і хто формує літературні смаки українців, і чи достатньо зараз в нас якісних письменників, аби забезпечити національний книжковий ринок – досі залишаються відкритими.

Марк Лівін: У мене є питання до книгарень. До того, як працюють з викладкою. І я не вважаю, шо книгарні – це те місце, яке прививає розуміння того, що потрібно читати. Я думаю, що формують смаки самі користувачі, доступність медіа, ті самі Instagram, Facebook і самі письменники. Якщо ми говоримо про читання української літератури, то це письменниками формується, в залежності від своєї доступності чи недоступності, публічності чи непублічності. За моїми відчуттями, в нас зараз достатньо хороших письменників, щоб в українську літературу вклад був. Інше питання, що нам не вистачає добрих книг не постмодерністських, а книг модерністських. З цінностями. Я особисто для себе в українській літературі нічого такого не зустрічав. Мені особисто таких книг бракує. Але мені дуже симпатично те, що робить Максим Кідрук. І він якраз є, як на мене, одним з найбільших популяризаторів української літератури, української культури.

 Повертаючись до результатів опитування U-report, варто зазначити, що абсолютна більшість U-репортерів читають художню літературу – 77,6%; фахову, навчальну, наукову, бізнес-літературу, з психології – 38,5%, мотиваційну – 21,%, про історію, суспільство, філософську літературу – 15,2%, мистецьку – 8,1%, духовну, релігійну – 7,9%, про спорт, моду, життя зірок – 5,6%, економічну – 4,6%, важко відповісти – 0,3%.


 А Топ-3 останніх прочитаних книг серед опитаних сформувався наступним чином:
1 місце – «Квіти для Елджернона» Даніел Кіз.
2 місце – «Майстер і Маргарита» Булгаков М.О.
3 місце – «Дім дивних дітей» Ренсом Ріггз.

  Марк Лівін: «Квіти для Елджернона» Даніела Кіза – дуже сентиментальний текст. Очевидно, чому він працює. Є якась клінічність у цьому всьому ділі. Можна повірити, що це відбувалося насправді. Особисто мене зачепив швидше стиль автора, ніж сама історія, в якій герой розвивається, а потім знову деградує. Від деградації (по самому літературному стилю) він рухається вперед, а потім знову назад. За цією еволюцією дуже цікаво спостерігати. Чи вразила мене ця історія? – Ні. Вона просто дуже нечесна. Навіть викликає якийсь жаль. Як на мене, хороша література повинна показувати спектр емоцій. А там емоція тільки одна. Вона доволі очевидна. І нею користуються багато інших письменників. Це сентименти, які знаходяться на поверхні: хлопець розумово відсталий, дуже милий, він закохується в дівчину, йому потім роблять операцію на мозку, він цю дівчину залишає. А потім знову все повертається назад. І він в цьому всьому кається. Насправді дуже очевидний прийом. Але він працює. «Дим дивних дітей» я не читав, а «Майстер і маргариту» коментувати я не буду.

 Сам ж письменник рекомендує звернути увагу на книги «Монтекор: унікальний тигр» Юнаса Гассена Хемірі , «Життя попереду» Ромена Ґарі та Ерлен Блум «Улей».

Автор статті: Іванка Шкромида


Блог

НА ЩО ВПЛИВАЮТЬ ГОЛОСИ U-РЕПОРТЕРІВ?
Читати →
ДІТИ ПІД ОПІКОЮ ДЕРЖАВИ
Читати →
U-REPORT - МОЛОДЬ, ЯКА СТВОРЮЄ МАЙБУТНЄ
Читати →

Архів

Теми